Сіроманська зустріч на Левурді

З 8 по 18 липня 2010 р.Б. на культовому, без перебільшення, для пластунів місці – урочищі Левурда, відбувались табори: ОВВТ “Тінь лісу” та курінний табір к. ч. 15 ім. П. Полуботка. Особливо важливо, що організаторами обох таборів були Сіроманці, що вкотре свідчить про велику  виховну роботу, яка проводиться куренем. Місцеві гори уже настільки «звикли» до таборів, що здається сама природа сприяє їх організації, –  адже протягом всього таборування погода була ідеальна для життя в природі. Саме в цей благодатний час  – 16 липня, Підкарпатська зграя вирішила провести Раду.

Учасниками Ради були:  Ю. Леськів (Самбір), Я . Масяк (Рудки), І. Спринь (Рудки), П. Борис (Городок), П . Лабінський (Львів), В. Харук ( Жовква).  Сіроманці П. Борис, П. Лабінський і В. Харук ще до дня наради були на Левурді  (як провід таборів), а Ю. Леськів, І. Спринь і Я. Масяк прибули на станичному авті станиці Рудки 16-го по обіді. Хоч дорога була для авта складна, але ми пробились до місця призначення. Раду ми спланували на  нічний час, тож поки ще залишалось досить часу, щоб пройти екскурсією по таборах та підшукати місце, де б сіроманська душа на Раді почувалась комфортно.

Слід відзначити високу якість облаштування таборових територій. Особливо, це стосується курінного табору, який фактично  був розміщений за межами власне  пластової території,  на «необжитому місці»,  проте дуже компактне і ефективне було розміщення функціональних  зон.

Місце для Ради також було обране ідеальне – ліс, який здіймався над крутим високим берегом річки Левурда. З краю прірви був прекрасний вид на зоряне небо, а внизу шуміла карпатська річка.

Першим ділом ми запалили ватру,  зробили собі сидіння і приготували м’ясо, щоб під час ради воно доходило до кондиції. Погода була прекрасна, –  після денної спеки в лісі було абсолютно сухо. Вогонь потріскував, комарі кусали і під їхній супровід ми відкрили Раду.

Раду розпочали з Гімну «Сіроманців». Спочатку ми говорили кожен про себе, так як деякі з нас ще тільки недавно познайомились.  Потім кожен розказав про свою діяльність за час від останньої ради. Також обговорювали питання, щодо проведення Стежової Ради в серпні та Ради Підкарпатської Зграї в жовтні. Піднімали ще ряд питань, щодо елементів однострою,  пошиття безрукавок та ін.

Потім настав час м’яса, яке ми поділили по давній традиції і зі смаком спожили. Після цього наступив, ну принаймі для мене, найбільш хвилюючий момент – перша в житті «проба голосу». Ми розмістились над самим краєм прірви і над Карпатськими лісами пролунало виття Вовків.  Я вже й не пригадаю, як це вийшло в мене.  Єдине , що точно зафіксував, це те, що коли пробували голос одночасно – мурашки по спині побігли. Мабуть це глибоке генетичне відчуття, яке збереглось  ще з тих часів, коли наші людські предки і воки-сіроманці мали однакові шанси вижити.

Раду ми закінчили молитвою.  Опісля водою залили вогонь і розійшлись по наметах.

На наступний день ми провели дуже складний  футбольний  матч при спеці у 35 градусів, в рамках підготовки курінної збірної команди. Гра залишила по собі дуже оптимістичні відчуття.

Все приємне закінчується і спільний час на Левурді також добіг кінця. Проте враження від приємного товариства в нас залишаться назавжди!

Вовченя Я. Масяк

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *