Сіроманці Метропольної стежі взяли участь у хокейному турнірі

7-го березня на Союзівці в Керхонксон, Ню Йорк, старші пластуни Метропольної стежі Сіроманців брали участь у хокейному турнірі. Чорноморці, Хмельниченки, Бурлаки, Сіроманці і одна команда старших пластунів грали в турнірі.

Чорноморці і старша пластунська команда були у фіналі, в якому Чорноморці перемогли 4-3. Сіроманці перемогли проти Бурлаків 5-1 у чвертьфіналі, але програли у півфіналі проти старших пластунів, 3-2.

У Сіроманській команді грали Вовки Андрій Зварич, Христофор Бей і Павло Гадзевич, Куцохвостий Матвій Ловелл, і Гостровух Микола Захар. Також у команді були два члени Ордена Хрестоносців, Володя Розвадовський і Андрій Михалюк.

Турнір організував Чорноморець Андрій Оришкевич. Це був перший турнір, але буде щорічний на Союзівці. Оселя Союзівка є український культурний центр в Катскільских горах який володіє Український Народний Союз.

Більше фотографій тут.

Вовк Павло Гадзевич

Відбулась рада Степової зграї Української стежі

Відбулась рада Степової зграї Української стежі 29 куреня УСП/УПС Сіроманці ім. А.Гарасевича. Попередня рада була аж у 2013 році і події надзвичайно важкого для нашої держави 2014 року не давали нам змоги провести її раніше. Дуже тривожив нас кворум, адже наша зграя не така компактна як інші – це вся лівобережна Україна.
Окрім того, варто було врахувати нестабільну ситуацію на Сході.

Місце проведення ради вже традиційне – це місто Київ. Ще зранку приїхали ми з другом Богданом до столиці нашої Батьківщини, і ,на запрошення наших друзів, мали змогу відвідати організовану київськими пластунами Різдвяну Свічечку. А після всі зголошені до участі степовики зібрались у офісі КПСу. Відкриття ради стало виконання гімну Сіроманців. Після того кожен мав змогу розказати про те, як він прожив попередній рік. Не всі мали змогу приїхати, тому до обговорення скайпом долучився Гостровух Вадим Овчаренко, а пізніше зателефонували Гостровуху Юрію Задераці.

Наступним за планом було обговорення надання відзначень членам нашої зграї. Аби не зурочити, інтрига я вирішив не розкривати, тому будемо вітати друзів вже по їх отриманню. Також, наново переобрали FB_IMG_1423262005822зграйовим Вовка Сергія Летенка, а місце зграйового писаря, Вовка Руслана Рябоконя, який відбув аж 3 каденції, обійняв я, Гостровух Михайло Шерстюк.

Логічним завершенням ради стало планування на наступний рік. Дуже цікавою виявилась пропозиція друга зграйового, про створення посади заступника, бо зграя серйозно розпорошена тереторіально. Тому деякі рішення варто іноді розглядати на місцях. Так, по Слов’янську та округу заступником було обрано друга Вадима, а по Харкову друга Михайла.

На час написання новини у Гострлвуха, ст.пл.прих. Андрія Гарбузюка народився син, із чим ми його всі вітаємо!!!

Гостровух Михайло Шерстюк

Сіроманець організував різдвяну мандрівку школярів з м. Слов’янська на Тернопільщину

Ідея прийняти на Тернопільщині в часі зимових канікул групу школярів з м.Слов’янська, що на Донеччині, виникла під час щорічної зустрічі провідників пластових станиць і округ, яка традиційно проводиться в Києві наприкінці листопада. Я поообіцяв тоді нашому другу «сіроманцю» Вадиму Овчаренку вивчити можливості такої мандрівки і попросив його дізнатись, в який час хотіли би юні слов’янці у нас гостювати і що би їм тут було цікаво побачити. Згодом ми регулярно спілкувались, обговорюючи різні поточні питання і проблеми, а також узгоджуючи точки програми. Зійшлися на тому, що для учасників поїздки буде цікаво побачити, як святкують Різдво в нашому краї, дізнатись місцеві традиції та особливості і навіть самим взяти участь у цих дійствах.
Варто сказати також, що підготовка такого заходу потребувала чимало зусиль, адже часто на заваді ставали такі обставини, які, здавалось би, зовсім унеможливлюють цю нашу затію. Але кожного разу знаходились нові рішення, пропозиції допомогти — зрештою, до Нового року всі питання і проблеми були погоджені, залишався лише невеликий острах, а чи сподобається така програма нашим гостям, чи почуватимуться вони тут комфортно…

І ось у суботу 3 січня надвечір подорож розпочалась. Перша зупинка — Київ. Тут мандрівників зі Слов’янська протягом дня опікували столичні «сіроманці». Екскурсія по місту, Києво-Печерській Лаврі, цікаві зустрічі і майстерки… А увечері — знову потяг.

rizdvyana_podorozh (31)О шостій ранку слов’янці прибули до Тернополя. Місто зустрічало ще сонних гостей лапатим снігом і досить сильним морозом. «Розтаборувались» в домівці, пили гарячий чай, знайомились, переглядали відео про історію та історичні місця Тернополя і області, дехто умудрився ще й поспати. Після сніданку розпочалась екскурсія містом, інтерв’ю для місцевих ЗМІ. Зупинились в музеї-бібліотеці «Літературне Тернопілля». Тут юні слов’янці, а також їх виховники — п. Марина Данилова, п. Олена Сулакова і п.Олександр Судак, мали дуже цікаву екскурсію, майстерку, розповідь про різдвяні традиції нашого краю. А ще — тепле і дружнє спілкування з працівниками бібліотеки та журналістами обласного телебачення і радіо.

Одне інтерв’ю ми ледве змогли записати: снігопад був такий сильний, що об’єктив камери доводилось постійно витирати. По обіді завітали до книжкового магазину «Ярослав Мудрий», де їх чекали вже подарунки — комплекти шкільних навчальних посібників. Надвечір втомлені від вражень мандрівники добрались до Жукова, що неподалік Бережан, де їх вже чекала тепла і гостинна садиба панства Оксани і Мирона Постоланів.

А далі зустрічі, екскурсії, розповіді, святкування закрутились, як Різдвяна заметіль. Слов’янські школярі відкривали для себе цікаву і захоплюючу історію Бережанщини, милувались старовинними архітектурними пам’ятниками міста, знайомились з творчістю братів Лепких.rizdvyana_podorozh (99)

А повернувшись додому — готували вечерю, виготовляли іграшки і прикрашали ялинку, ліпили вареники, варили кутю, вивчали коляди.

Святвечір провадили великою дружньою родиною, колядували. По вечері вирушили до церкви, адже в нашому краї Різдвяна Служба Божа в багатьох храмах правиться вночі.

Різдвяний ранок будив юних слов’янців дзвіночками колядників, вертепами, дзвінкими співами і щедрими віншуваннями. Друг Мирон згодом розповідав про місцевих митців, демонстрував їх роботи, а ще як справжній кобзар — грав на бандурі і лірі.

Другий день свят наші гості подорожували до Зарваниці. Не злякав їх ні мороз, ні ожеледь. Дорогою юні слов’янці милувались чудовиви зимовими краєвидами Медоборів, слухали розповідь про історію сіл та містечок, які проїжджали, колядували. Зупинились біля підніжжя Лисоні. Тут я мав можливість розповісти їм про події майже столітньої історії, героїзм січових стрільців, а також про вшанування їх чину тернопільськими пластунами у 90-х роках.

У Зарваниці мандрівники пробули майже весь день, оглянули всі визначні місця, церкви і монастир, «живий вертеп», мали можливість поспілкуватись зі священиками і скласти свої молитви перед чудотворною Зарваницькою іконою. Додому повернулись вже затемна. І тут нова зустріч: повіншувати гостей зі Слов’янська, поспілкуватись і разом заколядувати до Жукова прибули голова Бережанської районної ради п. Степан Кленик та відомий актор і бандурист Дмитро Губ’як…

rizdvyana_podorozh (137)А зранку третього дня свят мандрівників знову чекав автобус. Нажаль, прийшов вже час щиро дякувати господарям за гостину і вирушати до Тернополя… Адже програма останнього дня подорожі слов’янських школярів була не менш насиченою і цікавою, ніж попередні. Отож, щоб не гаяти часу ми відразу поїхали в церкву св.Петра, щоб оглянути найбільший в Україні різдвяний вертеп. Служба Божа завершувалася і хор почав колядувати. В якийсь момент я зауважив собі, що майже всі діти починали підспівувати хору, чуючи мотив знайомої коляди…

Важко описати в рамках статті цей «снігопад» подій, зустрічей, розповідей, екскурсій, вражень — маю надію, що для кожного з учасників цієї Різдвяної подорожі в пам’яті залишаться чимало приємних моментів і, мабуть, серед найяскравіших — представлення свого, підготовленого в часі подорожі, вертепу на традиційній Різдвяній свічечці Тернопільської станиці.

Вже пізно увечері, очікуючи потяг до Києва, коли в дружньому колі діти і виховники ділились пережитими враженнями і емоціями, переглядали різні пластові відеофільми, подумалось, що ця мандрівка мусить мати продовження, адже є у нас ще стільки цікавих місць і вже стільки друзів. Мусимо планувати літню мандрівку і пластовий табір. Отож, до праці!

***

Варто сказати, що підготовка і успішне переведення такого заходу потребувала чимало коштів, зусиль, допомоги багатьох людей, яким я надзвичайно вдячний.

  • Перш за все мушу щиро подякувати господарям оселі — пластовій родині пл.сен.Мирону, пл.сен.Оксані і ст.пл.Марічці Постолан за гостину, родинне тепло і чудову програму в Бережанах і Жукові, а також всім їхнім помічникам.
  • Голові КПС України ст.пл.скобу Дмитру Колеснику.
  • Голові Бережанської районної ради п. Степану Кленику.
  • Заслуженому артисту України Дмитру Губ’яку за чудове свято народної музики і коляд.
  • Народному депутату України п. Степану Барні за екскурсію до Зарваниці.
  • пл.сен. Мирославу Павловському за забезпечення автобусами.
  • Бережанській «Свободі».
  • Працівникам Тернопільської бібліотеки-музею «Літературне Тернопілля» (п.Галина Компанієць), Бережанського музею Богдана Лепкого (пл.сен.Олег Захарків), Жуківської школи мистецтв.
  • Марічці та Сергію Гап’юкам та видавництву «Підручники і посібники» за чудові подарунки.
  • Київським «сіроманцям» за цікаву програму для дітей в столиці.
  • Ресторанам  і кафе «Мамонт», «Хмільне щастя», «Шинок», «Сицилія», Тернопіль-ському молокозаводу, п. П.Ландяку, п.М.Ратушняку, а ще ст.пл. гетьм. скобу Любомиру Шимківу, ст.пл. скобу Назарові Зелінці, ст.пл. Святославу Гаврилевському, пл.сен. Григорію Бурбезі, пл. уч. Насті Юзик — завдяки вам слов’янські мандрівники були завжди не лише ситі, а й могли оцінити особливості галицької кухні.
  • Всім, хто допоміг у реалізації цього проекту.

Адже наші зусилля вже зараз приносять результат. Я був приємно вражений, коли дізнався, що повернувшись додому, учасники Різдвяної мандрівки з вертепом і колядою вітають українських воїнів, які перебувають зараз на Донеччині. А ще в мережі можна знайти чимало фото і відгуків про поїздку як від дітей, так і їх батьків. Ось один із них:

Елена Кулешова

Зимняя сказка с тернопольским колоритом

У каждого из нас есть свои яркие воспоминания из детства – о Рождестве, Новом годе. Те, о которых приятно вспоминать, наблюдая за снегом, когда встречаешь старых друзей, когда, выкроив пару выходных среди зимы, приезжаешь в родительский дом. От количества этих дорогих сердцу «артефактов прошлого» косвенно зависит и то, какими мы есть в настоящем, сейчас, в январе 2015-го.

Однако, надо признаться честно, мало у кого из нас в копилке есть такие удивленно-восторженные впечатления от Рождества, как у этих 23-х счастливчиков – славянских учащихся 10-ой школы, на днях вернувшихся из Тернополя. Да, многие читали посты их учительницы Марины Даниловой, видели фото, но, поверьте, это и на сотую долю не передает тех эмоций от поездки, которые из уст в уста расходятся и передаются ребятами по всему Славянску. Пообщавшись с Аней Гриневской и Алексеем Плотниченко, становится очевидно, что даже спустя десятилетия мыслями они обязательно будут возвращаться в это Рождество-2015. С по-домашнему теплым тернопольским колоритом.

Наибольший восторг вызвали сами люди, живущие по ту сторону Днепра. «Сначала удивлялись. – говорят ребята – Там все здороваются друг с другом, независимо от того знакомы они или нет. Все, кого мы встречали в Тернополе, в близлежащем поселке Жукове, все говорили нам «Добридень». Можете себе представить наш Донецк или Харьков, где каждый встречный с вами здоровается? Маловероятно)))». В этом месте нашего разговора я улыбалась вместе с ребятами. В селе, в котором я росла, тоже было принято здороваться. И неважно знаком тебе человек или нет. Идешь в магазин, будь добр, каждого поприветствуй. Так было принято, это у всех с детства было на автомате. Потом, став студенткой, я долго не могла привыкнуть к тому, что в Славянске даже соседи, живущие в одном подъезде, не все утруждают себя этим «Здрасьте». Поэтому мое воспитание на первом курсе (до акклиматизации в городе) ценили разве что бабушки на лавочках у всех трех подъездов дома, в котором снимала квартиру. Остальные незнакомые соседи, словно спотыкались через мое «Здрасьте», с недоумением кивали, направляясь домой или к выходу.

«Но мы быстро влились. – с гордостью констатирует Алина. – Добрыденькали в ответ и с Рождества на «Христос народився!» уже со знанием дела отвечали: «Славімо його!» С удареним на второй слог, как положено. Нам понравилось. Это как пароль, как символ принадлежности нас всех к одной семье».

О доме пана Мырона и пани Оксаны в селе Жукове, где разместились юные гости со Славянска – отдельный разговор. Зимой вообще любое тепло ассоциируется с домашним уютом и комфортом, но здесь большее. В этом загородном доме каждый предмет, каждый квадратный сантиметр пропитан вековыми традициями, украинским колоритом. «Мы только просыпаемся, а на столе у пани Оксаны уже все накрыто, приготовлено, и с пылу-жару ждет нас. Но есть никто не садится, не прочитав молитву. И некоторым из нас было очень стыдно за то, что даже «Отче наш» знали через слово. Внимания на этом, правда, хозяева тактично не заостряли. Мы сами потом выучили»

Елку тоже наряжают не под Новый Год, а 6 января перед Рождеством. Вместо стеклянных шаров и привычных нам гирлянд – бумажные оригамные игрушки, расписанные собственноручно, конфеты, пряники, фрукты. В углу гостинной – главный символ Рождества – украшенный лентами сноп пшеницы, с древних времен именуемый Дидухом – напоминание всем живущим о неразрывной связи с нашими предками, нашими корнями.

Вечер и ночь перед Рождеством на Западной Украине – время особое. Кто бы из нас надумал пойти на кладбище вечером 6 января? А там помянуть умерших, зажечь на их могилах лампадки – долг каждого украинца. Славянцы тоже отправились туда с паном Мыроном почтить память его матери. И вид сотен зажженных свечей вокруг, в сумраке, будто завораживал. Такого у нас точно не увидишь. Там нет «ничейных», заброшенных могил, рассказывают путешественники. Если родственники похороненного живут вдалеке, заботу по уходу за могилой берут на себя люди, чьи родственники покоятся рядом от нее. Говорят, что это в порядке вещей и никому в голову не приходит спорить по этому поводу или отказываться. В этом плане нам до них еще далеко.

Ночью с 6 на 7 января все идут в церковь. «Людей – не менше, чем у нас на Пасху – рассказывал Леша. – Мы тоже решили не отставать, и в два часа ночи оправились с пани Оксаной на всюночную. Там садится не принято. Все стоят на коленях, приклонив голову. Нас хватило часа на полтора. Когда после трех ночи мы стали слегка посапывать и клевать носом, было единогласно решено пойти домой. А это еще полчаса по довольно внушительным сугробам…»

Вспоминали, рассказывали, пересказывали ребята еще много чего. Впечатлений – на целую книгу. Об архитектуре Тернополя, как будто неподвластной времени и сохранившей свой первозданный вид с позапрошлого века… О том как хотели и боялись прикоснуться к иконе, которой более 800 лет… О том как дружно лепили вареники и кололи орехи на кутью… О том как душевно по вечерам играл на лире пан Мырон… О веселых рождественских вертепах в Жуково… О бандуристе Дмитре Губъяк, между прочим, народном артисте Украины, который вот так запросто пел и играл в их доме украинские колядки перед отъездом…

Хорошим было это Рождество-2015. Добрым и как-то даже неожиданно домашним… Жаль, что не все школьники смогли посмотреть на эту зимнюю сказку, прикоснуться к вековым национальным традициям. Но будьте уверены, приехавшие из Тернополя точно убедят всех своих знакомых, что там в Западной Украине, нас, русскоязычных жителей Донбасса, любят. Там – наши братья, просто они немного старше и мудрее.

А в искренности моих рассказчиков сомневаться никому не приходится. Такой блеск в глазах, такой неподдельный восторг и искреннюю любовь к своей стране невозможно сыграть. Этому поколению славянцев уже не надо доказывать, они сами знают – Схід і Захід разом.

Вовк Сергій Юзик, СМ
організатор різдвяної мандрівки
школярів з м.Слов’янська
на Тернопільщину

Сіроманець очолив станицю Самбір

Пластуни станиці Самбір зібралися на ЗЗС у пластовій домівці, яку нещодавно отримали, відремонтували, освятили та почали використовувати.

Після відкриття заслухали звіти референтів. Дуже позитивним фактом є те, що станиця Самбір збільшується чисельно. За рік осередок поповнився ще одним роєм, та було зареєстровано підготовче гніздо “Краплинка Сонця”. Загалом новацтво бере активну участь у станичних акціях, а також організовує свої.

Юнацтво також росте кількісно, є 3 новостворені гуртки хлопців та дівчат. Діяльність юнацьких куренів також дуже активна. Важливим є те, що влітку був організований станичний табір. Також юнацтво станиці активно брало участь у крайових таборах.

Отже після звітування, проводу станиці було надано абсолюторій і вибрано новий:

  • Станичний – ст. пл. скоб Тарас Щепаняк, СМ
  • Референт УПН / писар – С.О. Марія Білінська
  • Референт УПЮ – ст. пл. Ксенія Рондяк
  • Референт УСП – ст. пл. прих. Юрій Вісьтак
  • Референт УПС – пл.сен. Юрій Леськів, СМ
  • Домівкар – ст. пл. прих. Василь Гуч
  • Голова СПР – ст. пл. Наталія Дмитришин, Верх

Новий провід одразу почав активно планувати наступний рік. Напланували багато, але впевнені що подужаємо!

Відбулася Мала Рада Української стежі Сіроманців

20-21 вересня 2014 року в столиці України на базі відпочинку «Вимпел» відбулася чергова Мала Рада Української стежі Сіроманців. На важливі щорічні сходини з’їхалися представники Подільської, Степової та Підкарпатської зграй, чисельність вкотре перевершила всі попередні ради.

Рада в теперішній складний для України час  була надзвичайно важливою, адже наше братерство об’єднує Сіроманців зі Львова, Тернополя чи Києва, а також Слов’янська, Краматорська і Донецька. І жодна географічна розрізненість не заважає служити ідеалам куреня, Пласту і Україні.  Було надзвичайно приємно спостерігати братні роздуми та бесіди між Сіроманцями, серед яких були і ті, що воювали на Сході і ті, хто тепер своєю працею відбудовують знищені міста і села.

Протягом першого дня праця видалася плідною і продуктивною. У дружньому колі заслухали звіти уступаючого проводу стежі та зграйових. Розглянули виховну та адміністративну працю членів куреня та їх участь у різних таборах, як в краю, так і за межами – Аргентина, США. Важливими були і інші точки програми Ради – стратегічне планування на наступні три роки, яке пройшло у формі цікавої дискусії, видавничі проекти, заходи протягом року.

До куреня прийнято нових членів: Миколу Вайду, Андрія Семерака, Андрія Леськіва та Вадима Овчаренка. В пообідній час Рада поспілкувалася зі Стежовим Аргентинської стежі Юрком Назариком.

Вечірня програми ради стала ще цікавішою, а для деяких Сіроманців особливою і пам’ятною. Перш за все, до товариства доєднався Гостровух Ромко Пукач, який служить в Українському війську, і виконуючи службові обов’язки в Києві, знайшов час для того, аби на вечір заскочити на Раду. Зворушливо було побачити нашого Ромка у військовій формі та Сіроманській беретці. Опісля відбулося іменування на найвищий ступінь у курені – Вовк. Його здобули Назар Кудлик, Дмитро Осипчук, Володимир Посівнич, Олесь Терлецький, Руслан Рябокінь, Назар Домбровецький. А друзям Володимиру Зазулі, Роману Пукачу, о. Елевтерію (Володимиру Геншляку) підвищено попередній ступінь – тепер вони Куцохвості.

День традиційно завершився захоплюючою ватрою, яка наповнилася пластовими та сіроманськими піснями, а дотепні імпрези показали як цікаво промайнув рік членів куреня. Інтригою ватри стало надання найвищого курінного відзначення, яке отримали Вовки Петро Борис, Тарас Щепаняк, Павло Лабінський, Дмитро Колесник, Руслан Рябокінь.

Недільний ранок розпочався з Богослужіння. Святу Літургію відслужив о. Елевтерій – побратим по куреню. Служба була співаною, бо частини з Літургії співали всі присутні члени куреня. Друзі спільно молилися за мир в Україні, здоров’я усіх сіроманців по різних краях, за Пласт і пластунів, за українську молодь і добро для рідного краю.

Сіроманці не могли прогавити подію, яка відбувалася в столиці – Відкриття пластового року. Відвідавши захід провели закриття Ради. Побратими роз’їхалися по своїх осередках для того, щоби у цілорічній праці втілити заплановане на Раді. А це – цікаві заходи для юнацтва та новацтва, створення нових видань, творчі ідеї.

Провід Української стежі на каденцію 2015 одноголосно обрано у такому складі:

  • Стежовий – пл. сен. праці Юрій Леськів, СМ
  • Стежовий писар – ст. пл. Руслан Рябокінь, СМ
  • Стежовий скарбник – ст. пл. гетьм. скоб Назар Кудлик, СМ
  • курінний 29 куреня УПС – пл. сен. праці Євген Матвіїв, СМ
  • курінним 29 куреня УСП – ст. пл. скоб Іван Спринь, СМ

Також, побратими довірили пл. сен. Сергію Юзику, СМ обійняти позицію основного опікуна кандидатів. Цю функцію друг Сергій сповняє багато років, адже є першим Сіроманцем Української стежі.

Руслан Рябокінь, Іван Спринь
Фото: Ярослав Семерак, Тарас Щепаняк, Петро Борис, Артем Жуков